РЕНЕ ДЕКАРТ - ЛЮДИНА ТА ВЧЕНИЙ
Мислитель Декарт походив із багатого стародавнього роду із Турені. Усі його предки були лояльними дворянами. Дід філософа воював із гугенотами, батько, Іоахим Декарт, був радником парламенту в Ренні. Сімейні традиції не були сприятливими, щоб виховати філософа; вони, навпаки, складалися так, щоб виховати Декарта лояльним дворянином. Та все ж сімейний дух не зміг завадити Декарту в науці, сфера його діяльності не давала ніяких офіційних посад, і тому він все більше ставав чужим для сім’ї. Старший брат зневажав ученого навіть тоді, коли він зробив прізвище Декартів знаменитим. Батько ж, навпаки, з дитинства підтримував його в науці та з розумінням ставився до його проблем. Родові помістя, де батько Декарта проводив парламентські канікули, розташовані в південній Турені та Пуату. В містечку Лає 31 березня 1596 року й народився Рене Декарт, третій син від першого шлюбу. Мати Жанна Брошар через декілька днів після пологів померла від грудної хвороби, яку успадкував син. Дитина вижила, і в цьому заслуга його годувальниці, про яку він зберіг добру пам’ять до кінця свого життя. На відміну від брата, його титулували за невеликим помістям Перрон в Піату, яке повинне було перейти до нього після смерті батька. У сім’ї його звали Перрон; сам же він, не звертаючи уваги на свій дворянський титул, називав просто себе Рене Декарт.
Здоров’я не дозволяло йому рано почати освіту. Однак здібності Рене дозволили батькові називати його малим філософом. На восьмому році життя він почав систематичну шкільну освіту в ієзуїтському коледжі, який був відкритий Генріхом ІV на початку 1604 року в королівському замку в Анжу. В цьому коледжі мали виховуватися сто дворян. У знак поваги до цієї школи король заповідав поховати в ньому своє серце.
В числі перших вихованців цієї школи був Декарт, який залишався в ній до закінчення повного курсу. Ректор колегії Шарле був його родичем, саме тому в нього й не було проблем зі здоров’ям (вранці дозволялося досхочу виспатися). Виховувати хлопчика Шарле доручив патеру Діне, який згодом став провінціалом ордена та духовником королів Людовиків ХІІІ та ХІV. Пізніше саме патер Діне захищав інтереси свого вихованця в полеміці з ієзуїтом Бурденом. У школі ж Декарт познайомився з Маріном Мерсенном, який був основним пропагандистом ідей Декарта. Найважчою трагедією, яку пережив Декарт у шкільні роки, було вбивство Генріха ІV в 1610 році. Він був у числі вихованців, які 4 червня 1610 року урочисто зустріли та поховали серце короля.
У школі вивчали граматику, логіку, філософію, математику. Саме любов до математики допомагає йому корінним чином реформувати науки за допомогою нового математичного методу. Школу закінчив у 17 років.
Батько готував сина до військової кар’єри. Однак через слабе здоров’я він деякий час проводить в Ренні, де займається фехтуванням та кінною їздою. 1613 – 1616 роки проводить у Парижі. Світське життя спочатку йому подобається. Однак тут він знайомиться з математиком Мідоржем та зустрічається з монахом Мерсенном. Саме бесіди з ним повертають його до науки. В цей же час він захоплюється грою в карти, музикою. У 1617 році Декарт поступає на військову службу добровольцем, відмовляється від чинів та від зарплати, яку отримав лише раз за всі роки служби. Він був не стільки солдатом, скільки туристом. Вибрав військову службу не як кар’єру, а як моду. Два роки живе в голландському місті Бреді.
У 1619 – 1621 рр. Учений бере участь у військових діях в Німеччині (почалася тридцятирічна війна) на боці католицької ліги. Після зимового перебування в Нойбурзі він у червні 1620 року їде на декілька місяців в Ульм, де знаходить французів та залишається на декілька місяців заради наукових занять. У вересні він повертається в баварську армію та залишається на зиму в Празі. Влітку Декарт лишає військову службу.
Лише через вісім місяців Декарт повернувся з Угорщини в Париж. У березні 1622 року отримує частину материнської спадщини, а в лютому 1623 року переїжджає в Париж і встряє в полеміку з П.Гасенді, який пізніше змагався з Декартом за честь бути першим філософом Франції. Після п’ятирічної перерви знову зустрічається з П.Марсенном. відвідавши свою сім’ю в Бретані та продавши помістя в Пуату, у вересні 1623 року відправляється в подорож до Італії. В середині 1625 року повертається до Парижу і живе там з невеликими перервами до 1628 року. Коло його друзів та знайомих розширюються.
Однак Париж не дає можливості для тривалих роздумів, тому для творчості Декарт вибирає Голландію. Декарта, як і багатьох інших творців науки, жорстоко переслідували в католицькій Франції. Через це в 1629 році переїздить до Голландії, в саму прогресивну країну того часу. Тут він намагається вести одинокий спосіб життя: всі зв’язки із Францією він підтримує через Мерсенна. Абат Піко бере на себе турботи про його матеріальні справи, а Мерсен - літературні. Протягом двадцяти років 24 рази поміняв місце свого проживання та жив у тридцяти різних місцевостях.
Трапився з ним епізод, який він не зміг передбачити у своєму життєвому плані: весною 1634 – 1635 року познайомився в Амстердамі з дівчиною, яку покохав, та взяв з нею громадянський шлюб. Вона народила йому дочку (19 червня 1635 року). Декарт дав їй ім’я - Франціна Декарт. На жаль, дитина померла в Амерсфорті 7 вересня 1647 року..
1 вересня 1649 року на запрошення своєї учениці королеви Швеції Христини Декарт переїхав у Швецію. Христина звикла вставати о 4 годині ранку та вважала цей час найкращим для занять філософією. Після одного з таких візитів 1 лютого 1650 року Декарт захворів запаленням легенів. О 4-ій годині ранку 11 лютого 1650 року його не стало. Був спочатку похований на стокгольмському кладовищі на місці, де хоронили нехрещених дітей (католицького кладовища в Стокгольмі не було). Саме ця обставина дозволила шанувальникам Декарта поставити питання про його перезаховання на території Франції. Спочатку його поховали в церкві Сент-Поль, а потім в церкві Сент-Женев’єв. 6 лютого 1819 року прах Декарта було перенесено в церкву Сент-Жермен-де-Пре.